Сім’я Артема проживала в невеликому містечку на Харківщині неподалік російського кордону. Тато хлопчика був мужнім чоловіком – спочатку він вступив до лав ЗСУ, згодом отримав звання старшого бойового медика та рятував на фронті життя українських військових. Його хоробрість була прикладом для всіх – як родини, так і його побратимів. Одного разу у запеклому бою чоловік самотужки врятував одразу шістьох бійців. Завдяки йому всі залишилися живими, але через кілька днів після цього стався ворожий авіаційний наліт, внаслідок чого воїн загинув. Хлопчикові дуже не вистачає його батька, але рідні та друзі підтримують його та додають Артемові сил бути відважним та сміливим.
