Історія Анастасії, яка під час війни втратила свого батька, продовжує боротися за власні успіхи


Війна — це смерть. Я обираю життя

16-річна Анастасія родом із м. Токмак Запорізької області. За своє юнацьке життя дівчина здобула чимало успіхів у спорті. З 4 класу Настя займається вільною боротьбою. Вже встигла взяти участь у змаганнях на Чемпіонаті України, в міжнародному турнірі у Німеччині та на Чемпіонаті Європи у Болгарії. Спорт для дівчини — це все її життя. Завдяки своїй наполегливості та відповідальності, Анастасія навчилася приймати правильні рішення, підтримувати свій внутрішній стан “у тонусі” та бути активною, сміливою і рішучою. Це допомагає їй триматися, незважаючи на всі труднощі, з якими доводиться стикатися у житті.

Війна змінила абсолютно всі плани Анастасії. Гучні вибухи, постійні стреси та переживання негативно вплинули на загальний стан дівчини. Під час однієї із російських атак на Запоріжжя в батька Анастасії зупинилося серце, внаслідок чого чоловік помер.

Дівчина важко переживала втрату рідної людини, адже з батьком вони були нерозлийвода. Він завжди підтримував свою доньку та виявляв свою батьківську любов.

“Кажуть, коли людина втрачає, то одразу отримує взамін щось нове. Поки що війна лише забирає — дорогих мені людей, сили, мотивацію, впевненість в собі, бажання мріяти. Але я вважаю себе сильною, тому ніхто і ніщо не зможе мене зламати. Я приймаю цей біль, але борюся з ним та будую своє життя по-новому”, — каже дівчина. 

Анастасії досі важко усвідомити, що її тата більше немає. Батько для неї був найкращим прикладом. Він став її першим тренером з атлетики, надихав працювати над собою та досягати нових успіхів:

“Тато робив все, що було в його силах. Не раз казав мені, що всі мої успіхи і поразки — це його гордість. Він по-різному вмів підтримати на моєму шляху, тому я впевнена, що саме завдяки своєму татові в мене є нестримне бажання досягати нових висот, незважаючи ні на що”. 

Анастасія бажає всім українцям витримки та сили боротися до кінця, адже вважає, що ми варті лише найкращого!  Їй дуже хочеться, щоб українці не переставали підтримувати ЗСУ аж до нашої перемоги. Вона каже, що наше завдання і наш обов’язок — бути доброзичливим одне до одного, проявляти ініціативу та допомагати нашим захисникам наближати перемогу України.

Lorem ipsum dolor sit amet, consectetur adipiscing elit. Ut elit tellus, luctus nec ullamcorper mattis, pulvinar dapibus leo.Lorem ipsum dolor sit amet consectetur adipiscing elit dolor

Приєднуйтесь
до нашої розсилки

Отримуйте оновлення про те, як ми допомагаємо дітям та як ви можете долучитися.

Приєднуйтесь до нашої розсилки

Отримуйте оновлення про те, як ми допомагаємо дітям та як ви можете долучитися.

Поділившись своїм емейлом, ви погоджуєтеся з нашою Політикою приватності та Умовами користування

Як зберегти баланс між війною та життям?

Залиште свій email та отримайте наш посібник про work-war-life balance

Learn More About Children's Grief:
A Free Checklist

Leave your email and get expert strategies to support your children’s emotional well-being

Родина Найдухів

табір «Воловець» у Карпатах

З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій пішов добровольцем на фронт. На жаль, чоловік загинув під Бахмутом. Ця трагедія стала справжнім ударом для його дружини Галини та двох донечок — 13-річної Таїсії та 11-річної Іринки. Емоційний стан донечок був вкрай нестабільним: вони закрились в собі.

Від фонду «Діти Героїв» сімʼя Найдухів отримала можливість поїхати до табору «Воловець» у Карпатах. Це табір психоемоційної стабілізації для сімей, що постраждали від війни. З перших днів у таборі розпочались позитивні зміни. Вони ходили в гори, малювали, співали, купалися в чанах. Галина каже, що вона вперше після трагедії добре спала. А дівчата, які категорично відмовлялись йти до психолога, після табору самі висловили бажання розпочати роботу з фахівцем!